- Чи сприймаєте ви конструктивну критику надто особисто?
- Чи здається вам, що щоразу, коли ви досягаєте успіху, ви знову обдурили всіх?
- Чи лякає вас думка, що це лише питання часу, перш ніж вас “викриють”?
- Чи викликають у вас тремтіння навіть найменші недоліки у вашій роботі?
- Чи вірите ви, що вас звільнять, бо ви не заслуговуєте на свою посаду?
- Чи є у вас в голові маленький голос, який постійно критикує майже все, що ви робите?
- Чи думаєте ви, що ваші успіхи — це результат вдалого моменту, щасливого випадку або, можливо, комп’ютерної помилки?
- Чи вважаєте ви, що “якщо я це зміг, то будь-хто зможе”?
Тоді ласкаво просимо до клубу! 😉
Такі думки — це ознаки синдрому самозванця.
Що таке синдром самозванця?
Вперше описаний у дослідженні 1978 року, психологи Полін Роуз Кленс і Сюзан Імс стверджували, що люди, які страждають на синдром самозванця, «сильно вірять у те, що вони не розумні; фактично вони переконані, що обдурили всіх, хто думає інакше».
Давайте прояснимо одну річ: синдром самозванця не робить різниці. Неважливо, хто ви і чим займаєтеся — це може трапитися з будь-ким. Не має значення, чи ви студент, працівник чи менеджер. Ви можете відчувати цей внутрішній психоз. Такий постійний внутрішній голос, що говорить вам, ніби ви все прикидаєтеся, а ваші досягнення — результат удачі, а не заслуг? Це справжнє.
Що таке синдром самозванця (також відомий як феномен самозванця або синдром шахрая)? По суті, це відчуття, що ти — самозванець, хоча насправді це не так, ніби ти шахрай, якого ось-ось викриють перед усім світом. Це свідчення того, що ви застосовуєте надзвичайно високі стандарти до себе, які не співпадають із тим, як ви оцінюєте інших. Страх бути «розкритим» здебільшого походить від тривоги людей щодо показу свого справжнього «я» наодинці, тоді як назовні вони демонструють зовсім інший образ — особливо це проявляється у епоху соціальних мереж. Не лише страх провалу, а й соціальні порівняння та прагнення до ідеальності є симптомами здорових амбіцій, які зайшли занадто далеко — іншими словами, синдрому самозванця.
За дослідженнями, майже 70% людей у якийсь момент життя відчували себе самозванцями. Синдром самозванця може призводити до клінічних рівнів депресії та тривоги. Важливо пам’ятати, що це не просто короткочасна проблема. Такі наслідки можуть мати довготривалий вплив на наше відчуття себе та ефективність на роботі. У всьому світі багато людей страждають мовчки, серед них — володарі премії «Оскар», кандидати наук та навіть директори компаній. Вони відчувають, що не такі хороші, як усі думають. Ця внутрішня боротьба часто ігнорується, через що таким людям важко просити про допомогу або навіть говорити про цю проблему.
Роль соціальних мереж у синдромі самозванця
Давайте визнаємо: соціальні мережі — це двосічний меч. З одного боку, вони дозволяють нам спілкуватися з друзями та рідними, бути в курсі подій і виражати свою творчість. Однак вони ж сприяють виникненню синдрому самозванця. Кожен свайп у Instagram, LinkedIn чи Facebook ніби демонструє ідеальні стилі життя, кар’єри та людей. Мовби світ заповнений успішними підприємцями, яскравими інфлюенсерами та корпоративними зірками, а ви просто намагаєтесь дотягнути до кінця тижня.
Коли перед вашими очима миготить найкраще з життя інших, важко не подумати: «Чому я відчуваю себе самозванцем?» Врешті-решт, у них є робота мрії, тіло мрії і відпустка мрії. А у вас — гора білизни та смутна надія, що колись згадаєте записатися до стоматолога. Але в цьому й суть синдрому самозванця у стилі соцмереж: він живиться порівняннями. Ми порівнюємо наші закулісні моменти з найкращими кадрами інших, ретельно відредагованими до досконалості. І сюрприз — у цьому порівнянні ми завжди програємо.
Проблема в тому, що соціальні мережі створюють ілюзію ідеального світу. Легко забути, що ніхто не публікує важкі дні чи безліч годин, проведених за кулісами. Не існує хештегу #ЗакуліссяУспіху. Замість цього ми бачимо фото людей, які без зусиль перетинають фінішну лінію, і не можемо не думати: «Чому я не можу так?» Правда в тому, що, ймовірно, вони теж не можуть — принаймні не завжди.
Іронія в тому, що поки синдром самозванця живиться порівняннями, соціальні мережі — головний винуватець того, що ми постійно порівнюємо себе з іншими. Ми гортали, порівнюємо і відчуваємо себе гіршими. І так по колу. Тим часом усі навколо прикидаються, що їхнє життя ідеальне, публікуючи дописи про підвищення, а ви все ще чекаєте, поки в офісі знову запрацює кавоварка. Соціальні мережі — це не просто про пости «подивіться, яке у мене класне життя», а про формування наративу, який ми потім приймаємо як єдино можливий. Спойлер: це не так.
Отже, що ми можемо з цим зробити? По-перше, пам’ятайте: соціальні мережі — це підбірка найяскравіших моментів, а не документальний фільм. Якщо ви читаєте і відчуваєте себе погано — можливо, настав час ненадовго відкласти телефон. Зробіть крок назад і згадайте, що люди, яких ви найбільше поважаєте, ймовірно, теж стикалися з труднощами на шляху до успіху. І поки ви це робите, святкуйте свої власні перемоги, які такі ж справжні, як і відфільтроване життя в мережі.
Ще кілька фактів про синдром самозванця
Як я вже згадував, Кленс, одна з перших психологів, яка ідентифікувала синдром самозванця, визначає його так:
Більшість людей, які відчувають феномен самозванця (ФС), не скажуть: «Я відчуваю себе самозванцем». Навіть якщо вони часто дуже успішні за зовнішніми мірками, вони вважають, що їхній успіх — це результат якоїсь загадкової випадковості, удачі або великих зусиль; вони бояться, що їхні досягнення — це «випадковості», а не результат власних здібностей і компетентності.
Джойс М. Рош, авторка книги «The Empress Has No Clothes: Conquering Self-Doubt to Embrace Success» («Імператриця без одягу: як подолати сумніви в собі та прийняти успіх»), описує синдром самозванця так:
Синдром самозванця — це страх і сумніви у собі, які змушують людей сумніватися у своїх здібностях — навіть на тлі успіху — і постійно шукати зовнішнє підтвердження. Простими словами, він ускладнює визнання та святкування власних сильних сторін і досягнень.
Більше того, хоча синдром торкнувся приблизно трьох чвертей населення світу, його часто не помічають. Ті, хто страждає від синдрому самозванця, надзвичайно бояться невдач, помилок і негативного зворотного зв’язку від інших. Внаслідок цього синдром може обмежувати бажання досліджувати нове і наважитися на нові виклики.
Розчаровує парадокс у тому, що покращення у роботі не здається здатним позбавити від синдрому самозванця. Чим вище ви піднімаєтеся кар’єрною драбиною, тим імовірніше, що відчуття самозванця на роботі зростатиме.
Слід зазначити, що, незважаючи на популярність теми досліджень синдрому самозванця, досі існує багато невизначеності щодо його причин.
Чому ваші колеги (а може, і ви самі) страждають від синдрому самозванця?
По-перше, синдром самозванця частково спричинений соціальними мережами. Усі приховують свої зусилля, але демонструють свої досягнення саме там. Люди представляють себе як успішні бренди у соцмережах, що часто не відповідає реальності. Іноді вони забувають цей факт і порівнюють себе з цими «брендами». Це призводить до нездорових особистих очікувань. Оскільки всі намагаються виглядати як яскраві зірки, стандарти піднялися надзвичайно високо.
Інші дослідники відзначають, що синдром самозванця пов’язаний із гіг-економікою, де тимчасові роботи — звична справа, а плинність кадрів — дуже висока. У нас є тисячі варіантів кар’єрного розвитку. Ми існуємо у надзвичайно конкурентному середовищі, і наше професійне оточення постійно нагадує, що ми повинні бути найкращими. Це може негативно впливати на нашу самооцінку та психічне здоров’я.
Більше того, багато сфер бізнесу, особливо цифрові, рухаються дуже швидко і змінюються. Саме це робить володіння бізнесом і стартапи такими цікавими і водночас складними. Це також означає, що вам регулярно доводиться стикатися з тим, чого ви не знаєте, і всі говорять вам: «Ти повинен навчитися цьому якнайшвидше». Темп технологічних змін швидший, ніж будь-коли; важко залишатися на передовій, якщо не вмієш вчитися на ходу.
Подібно до соціальних мереж і гіг-економіки, ще одним чинником проблеми є перевантаження роботою, пише Джулі Борт у Business Insider. Деякі компанії не лише очікують, що працівники працюватимуть по 50–60 годин на тиждень, а й кажуть, що «справжні спеціалісти повинні настільки любити свою роботу, що робитимуть її навіть у вільний час». На жаль, такі довгі робочі години насправді знижують продуктивність і посилюють вплив синдрому самозванця.
Підсумовуючи, ніхто не може точно сказати, що саме викликає синдром самозванця, але все зростаючі соціальні порівняння, конкурентність сучасних професій і бізнесу, тиск до ідеальності та страх невдачі часто називають факторами, які сприяють його виникненню.
Недоліки наявності самозванців у вашій команді стартапу або малого бізнесу
Синдром самозванця може призводити до думок на кшталт: «Я не знаю, що роблю, але відчуваю, що повинен щось робити, тож буду вдавати, що все контролюю». Це може впливати на будь-кого — від генеральних директорів до розробників. Ваш бізнес, незалежно від того, чи це стартап, малий бізнес або велика корпорація, може зазнати серйозних наслідків, якщо у вас багато людей, які фальшують свою діяльність протягом робочого дня.
Стартапи з лідерами-самозванцями використовують різні метрики, щоб виглядати краще, віддають перевагу активності над реальним прогресом, а їхні рішення можуть бути керовані марнославством. Ось три поширені симптоми синдрому самозванця у вашій команді:
1. Погане управління кризами
Лідери-самозванці більше часу витрачають на розв’язання проблем, ніж на їхнє запобігання, і часто намагаються розв’язувати одну й ту ж проблему знову і знову.
2. Параліч у прийнятті рішень
Для самозванця немає нічого страшнішого, ніж прийняти неправильне рішення і бути визнаним некомпетентним. Він чи вона не прийматиме рішення, поки не матиме всіх відповідей, яких, звісно, ніколи не буде.
3. Заперечення страху
Усі чогось бояться. Але люди, які страждають від синдрому самозванця, внутрішньо охоплені страхом можливого провалу, навіть якщо зовні ніколи його не проявляють. Їхній стартап зазнає краху? Це не варіант. Підвести свою команду? Жодного шансу. Вони завжди на 100 % контролюють ситуацію. Принаймні, саме так хочуть, щоб ви думали.
Чи звучать ці симптоми знайомо? Ми всі хоч раз у житті відчували себе самозванцями. Звичайно, почуватися шахраєм на роботі — це неприємно. Але що, як ми зможемо знайти світлу сторону у цій невпевненості в собі?
Позитивна сторона синдрому самозванця
Як виявляється, синдром самозванця може бути навіть хорошим знаком. Чому? Люди з цим синдромом зазвичай перфекціоністи, а це означає, що вони дуже мотивовані і частіше готові витрачати додаткові години на роботу, щоб переконатися, що досягають успіху в кожній сфері. Тож, якщо ви страждаєте від синдрому самозванця, ймовірно, ви справді добре справляєтеся 😉
Як подолати синдром самозванця?
Ось кілька практичних вправ, які допоможуть вам подолати синдром самозванця.
1. Будьте щирими з собою
Легко сказати собі, що ваш страх — це просто синдром самозванця, і відпустити це. Перший крок у подоланні проблеми — розпізнати її. Потрібно зіткнутися з фактами і визнати, що у вас є проблема. Наша біологія робить сумніви в собі природним явищем, так само важливо вміти розпізнавати їх у собі. Важливо пам’ятати, що кожен у певний момент життя стикався із синдромом самозванця. Навіть успішні люди з цим борються. Ви не самотні у цій боротьбі.
2. Діліться своїми страхами
Синдром самозванця розвивається в ізоляції. Тож не ховайте свої страхи! Якщо ви чогось боїтеся, є велика ймовірність, що інші теж. Як і ви, вони боялися про це говорити. Зламайте мовчанку. Поговоріть із довіреними друзями або професійними колегами. Також буде корисно знайти наставника у вашій сфері, який розуміє специфіку вашої роботи.
Єдина людина, яка очікує, що ви маєте всі відповіді — це ви самі. Дайте місце для співпраці. Ваша команда, ймовірно, і так знає, що ви не маєте всіх відповідей, тож припиніть вдавати інакше. Без повної відкритості неможливо ефективно працювати разом.
3. Приймайте рішення, навіть неправильні
Наслідки неправильного рішення рідко гірші за наслідки бездіяльності. Правда в тому, що більшість ваших рішень будуть помилковими. І це нормально та природно, адже після помилки ви зможете прийняти кращі рішення, маючи нову інформацію. Тож подолайте свої сумніви, прийміть рішення, вимірюйте свою продуктивність і відповідно коригуйте свої дії.
Бути неправим не робить вас шахраєм. Ніхто не ідеальний. Програш — це лише частина гри.
4. Перестаньте порівнювати себе з іншими
Це обов’язковий крок, якщо ви хочете навчитися долати синдром самозванця. Якщо дивитися стрічки інших людей у Facebook чи Instagram, здається, що всі живуть яскравим і легким життям. Але те, що ви бачите — це відфільтрована реальність. Ви не бачите невдач у соціальних мережах, бо вони не набирають багато “лайків”. Ми ділимося тим, що робить нас кращими в очах інших.
Ви не тут, щоб жити життям іншої людини. Живіть своїм життям, а не чужим. Не потрапляйте в пастку, коли думки інших керують вашими діями. Вимкніть Facebook і Instagram і почніть поважати свій власний досвід.
5. Прийміть свою роль у власних успіхах
Ми відчуваємо себе самозванцями, тому що не можемо прийняти свої успіхи. Нам дали можливість, якої інші не мали. І тому все, що ми досягли після цієї можливості, ніби не заслуговуємо.
Подумайте, скільки часу ви реально можете витрачати на такі думки. Як ви скористалися цим шансом і зробили все можливе? А тепер згадайте багато людей, які мали такі ж можливості, але не використали їх. Як кажуть, удача посміхається підготовленим. Скажу так: результат ваших зусиль завжди залежить від того, скільки роботи ви вклали, ваших навичок і того, наскільки вчасно ви все зробили.
6. Ведіть файл із приємними відгуками про вас
Кожного разу, коли хтось напише вам щось хороше, зробіть скріншот і збережіть у свою папку. Коли ви відчуватимете себе самозванцем, перегляньте історії людей, яким ви допомогли. Збирайте свої перемоги, відгуки чи що завгодно, а потім звертайтеся до них, коли сумніваєтеся у собі.
7. Визнайте, що досконалість не існує
Просто не існує.
Ось і все.
Які з попередніх порад здаються вам корисними? Напишіть у коментарях 🙂
Усвідомлюйте синдром самозванця
Світ, у якому ми живемо, — це результат багатьох сміливих людей, які пробували й зазнавали невдач — і лише час від часу досягали успіху. Ви не самозванець, якщо намагаєтеся щось зробити, що може не вийти. Ви — герой.
Пам’ятайте, що перешкоди часто є каталізаторами для зростання. Поразка — це можливість рости й навчатися, а не ознака слабкості. Ваші недоліки роблять вас сильнішими, тож немає потреби їх приховувати.
Крок за кроком виконуйте поставлені завдання; визначайте проблему, цінуйте маленькі перемоги і не бійтеся просити допомоги. Проактивні дії для кращого розуміння себе й практики самоспівчуття допоможуть поступово змінити ваш погляд із «я почуваюся самозванцем» на «я зростаю і вчуся».
Add comment